Військове вітання — це вияв взаємної поваги і згуртованості військовослужбовців

Добавлено: 30.03.2021 Переглянуто: 3924

Кожного дня ми вітаємося один з одним. Вітаємося не лише з близькими нам людьми чи друзями, а й з незнайомцями. Однак вітання у військових рядах, це ритуал який складався історично, і має свою цікаву історію.

Військові історики пов’язують ритуал військового вітання із привітанням взагалі, коли чоловік, воїн або мисливець вітав своїх одноплемінників підняттям вгору вільної від зброї руки. У Середні віки цей ритуал став більш символічним і був притаманний суто воїнам: лицарі піднімали забрало обладунків, відкривали обличчя, щоб зустрічний міг їх упізнати. Робили це правою рукою на знак того, що не збираються починати бій. Жест засвідчував – «у моїй правиці немає зброї».

Підняття руки під час вітання замість того, щоб знімати капелюха, мало ще й практичне значення. Оскільки солдати підпалювали гніт мушкетів, то їхні руки завжди були в сажі. А знімати головний убір брудними руками означало зробити його засмальцьованим. Існує ще одна причина, чому військові припинили знімати головні убори один перед одним. Річ у тім, що у XVIII–XIX ст. вони стали настільки громіздкими, що їх просто було незручно щоразу знімати й одягати. Тож привітання звелося до торкання головного убору чи простого підняття руки. Відоме нам «козиряння» остаточно сформувалося 1745 року в полку Колдстрім – англійському елітному підрозділі королівської гвардії. У полковому статуті гвардійців записали: «Особовому складу наказано не піднімати капелюхи, коли вони проходять повз офіцера або звертаються до нього, а лише притискати руку до капелюха й кланятися». 1762 року статут уже шотландських гвардійців уточнює: «Через те, що ніщо так не спотворює головний убір і не забруднює шнурівки, як зняття капелюха, особовому складу на майбутнє наказано тільки коротким жестом піднімати до капелюха долоню, проходячи повз офіцера». Цей характерний рух руки, на думку істориків, і став підґрунтям сучасного військового вітання, яке з часом спростилося до жесту піднесення кисті руки до головного убору. До середини XIX століття військове вітання у Великобританії зазнало змін: піднесена до головного убору (точніше, до правої брови) рука обернена долонею назовні. Ця традиція існує донині. Ритуали військового вітання у різних країнах світу багато в чому схожі.

Сьогодні воно вважається виявом взаємної поваги і згуртованості військовослужбовців.

Приміром, у США військові вітаються тільки за допомогою жестів. Американці виносять руку перед собою, ніби закриваючи очі від сонця, а долоня розвернута донизу. При цьому таке військове вітання можна використовувати, тільки якщо дві руки вільні. В італійській армії долоню виносять над козирком попереду. У польській армії вітання виконується не всією долонею, а тільки двома пальцями – вказівним і середнім. Проте не у всіх країнах військове вітання старших за званням – це обов’язок військовослужбовця. Наприклад, у сучасних підрозділах Армії оборони Ізраїлю віддання честі старшому за званням є обов’язковим лише під час проходження курсу молодого бійця, у решті випадків військове вітання є правом військовослужбовця. В ізраїльській армії розпрямлені і зімкнуті пальці правої руки прикладаються до чола в жесті, вкрай схожому на віддання військової честі в американській армії. Крім того, у ЦАХАЛі дозволяється віддавати військове вітання і з непокритою головою.

Та яким би не було військове вітання будь-якої армії світу, люди у погонах ставляться до цього ритуалу з гордістю та шанобливістю, не опускаючи очей і не нахиляючи голови. Це означає, що військовослужбовці різних рангів – вільні люди, що віддано служать одній державі незалежно від звань, чинів або рангів.